Історія Національного парку Єллоустоун

Заснований у 1872 році, Національний парк Єллоустоун славиться своїми геотермальними дивами, дикою природою та мальовничими краєвидами. Однак його створення було пов’язане з боротьбою за права корінних народів на володіння землею, зокрема народу лакота.

Сидячий Бик та боротьба за права народу лакота на землю

Сидячий Бик, видатний лідер лакота, відіграв ключову роль у формуванні історії Єллоустоуна. На початку 1860-х років землі народу лакота зіткнулися з постійним вторгненням білих поселенців, шахтарів і оглядачів залізниці. Сидячий Бик очолив опір лакота цим вторгненням, захищаючи їхні традиційні мисливські угіддя та стверджуючи свій суверенітет.

Закон про Єллоустоун від 1872 року та претензії на землі корінних народів

Закон про Єллоустоун від 1872 року, який заснував Національний парк Єллоустоун, викликав суперечки через його потенційний вплив на права народу лакота на землю. Незважаючи на заперечення з боку лакота, Конгрес просував цей закон, нехтуючи правами корінних народів на землю. Цей закон є прикладом політики федерального уряду щодо позбавлення власності на землю корінних народів.

Вплив лакота на дослідження та збереження Єллоустоуна

Права на самоврядування лакота вплинули на дослідження та збереження Єллоустоуна. Фердинанд Хейден, геолог, який очолював наукові експедиції в цей регіон, був змушений змінити свої плани через спротив народу лакота. Занепокоєння народу лакота також відстрочили будівництво Північно-Тихоокеанської залізниці через їхню територію.

Північно-Тихоокеанська залізниця та претензії на землю народу лакота

Північно-Тихоокеанська залізниця становила значну загрозу для мисливських угідь і стад буйволів народу лакота. Лідери лакота висловили рішучі заперечення проти будівництва залізниці, визнаючи її потенціал порушити їхній спосіб життя.

Закон про асигнування для індіанців та Закон про поділ

У 1871 році Конгрес заборонив укладати майбутні договори з корінними американськими народами, розширивши військові кампанії, щоб змусити їх переселитися в резервації. Закон про поділ від 1887 року просував цю політику, дозволяючи уряду вилучати землі корінних народів і продавати їх білим поселенцям.

Опір корінних народів та боротьба за суверенітет

Незважаючи на величезний тиск, воїни лакота продовжували чинити опір вторгненню білих. У 1876 році Сидячий Бик привів їх до перемоги над генералом Джорджем Армстронгом Кастером у битві при Літтл-Бігхорні. Однак армія США відповіла каральними кампаніями, змусивши Сидячого Бика та його загін тікати до Канади.

Збереження та позбавлення прав на землю корінних американців

Створення Національного парку Єллоустоун було частиною ширшого руху зі збереження американської дикої природи. Однак ці зусилля зі збереження часто відбувалися за рахунок прав на землю корінних американців. На початкових вивісках і стендах у парку великою мірою ігнорувалися 11 000 років використання землі корінними народами.

Визнання минулого та вшанування спадщини корінних народів

Останнім часом дедалі більше визнається роль корінних народів в історії Єллоустоуна. Службовці Національного парку Єллоустоун зобов’язалися співпрацювати з племенами, пов’язаними з цим регіоном, і вшановувати їх культуру та спадщину. Ця ініціатива спрямована на те, щоб висвітлити приховану історію позбавлення прав на землю корінних народів і опору.

Майбутнє Єллоустоуна та відносини з корінними народами

150-річчя Національного парку Єллоустоун у 2022 році є ключовою можливістю визнати складну історію парку та його відносини з корінними народами. Події та ініціативи, заплановані до ювілею, спрямовані на зміцнення діалогу між племенами та службовцями парку, сприяючи кращому розумінню та оцінці культур корінних народів та їхньої тривалої спадщини на Північному Заході.

Народження та раннє життя

Сакагавея, жінка племені шошонів, яка була провідником та перекладачем в експедиції Льюїса і Кларка, народила сина на ім’я Жан Батіст Шарбонно у лютому 1805 року у форті Мандан. Народження було особливо складним, і чоловік Сакагавеї, Туссен Шарбонно, дав їй невелику порцію брязкальця гримучої змії як традиційні ліки, щоб прискорити пологи.

Експедиція Льюїса і Кларка

Жан Батіст Шарбонно супроводжував свою матір в експедиції Льюїса і Кларка, метою якої було дослідження придбання Луїзіани та пошук водного шляху до Тихого океану. Вільям Кларк, один з керівників експедиції, особливо прив’язався до молодого хлопчика і пізніше став його опікуном.

Зустріч із сіу

У лютому 1805 року група воїнів сіу викрала двох коней з експедиції. Капітан Льюїс і загін людей переслідували сіу, але не змогли повернути коней. Сіу також погрожували вбити будь-якого члена експедиції, якого вони зустрінуть у майбутньому.

Пізніше життя Жана Батіста

Після експедиції Жан Батіст Шарбонно жив зі своєю матір’ю та вітчимом у Сент-Луїсі. У 1823 році він познайомився з герцогом Паулем Вільгельмом Фрідріхом Герцогом Вюртемберзьким, Німеччина, який запросив його поїхати до Європи. Шарбонно провів шість років у Європі, де вивчив німецьку мову та багато подорожував.

Повернення до Сполучених Штатів

Шарбонно повернувся до Сполучених Штатів у 1829 році і працював провідником та перекладачем на західних територіях. Він також працював пасткою з Джимом Бріджером і Кітом Карсоном.

Каліфорнія та золота лихоманка

Шарбонно зрештою оселився в Каліфорнії, де обіймав посаду алькальда, або магістрата, у місії Сан-Луїс-Рей. У 1866 році він приєднався до золотошукачів, які прямували на територію Монтани.

Смерть і спадщина

Шарбонно помер від пневмонії в Орегоні поблизу кордону з Айдахо в 1866 році у віці 61 року. Він був останнім живим членом експедиції Льюїса і Кларка, крім сержанта. Патрік Гасс.

Історичне значення

Жан Батіст Шарбонно був значною фігурою в історії американського Заходу. Як син Сакагавеї, він відіграв роль у дослідженні придбання Луїзіани та розширенні Сполучених Штатів на захід. Його власне життя і кар’єра як провідника, мисливця на звірів і магістрата ще більше сприяли розвитку Заходу.

Відкриваючи шахту з видобутку кристалів: зачаровану коштовність штату Колорадо

Затиснута поміж величних вершин Скелястих гір Колорадо, шахта з видобутку кристалів манить фотографів своїм лячним шармом. Це занедбане місто-примара колись було галасливим шахтарським центром, але його славетні дні відійшли у минуле, залишивши по собі руйнування, що шепочуть історії минувшини.

Фотограф Бертольд Штайнгільбер вирушив у подорож, щоб закарбувати сутність шахти з видобутку кристалів крізь об’єктив своєї камери. Озброївшись техніками мальовки світлом, він прагнув висвітлити забуту красу міста й розкрити його приховані таємниці.

Мистецтво мальовки світлом: розсіюючи темряву

Мальовка світлом, також відома як Lichtmalerei, є унікальною фотографічною технікою, що передбачає використання єдиного джерела світла для вибіркового освітлення частин сцени. Штайнгільбер орудував цією технікою, наче пензлем, блукаючи в пітьмі та малюючи світлом.

Ретельно контролюючи рухи та інтенсивність свого світла, Штайнгільбер перетворив руїни шахти з видобутку кристалів у неземні краєвиди. Млин тунелю гори Шип, розташований на небезпечному виступі скелі з видом на річку Кристал, став символом незламного духу міста.

Боді: добре збережене місто-примара у Каліфорнії

Подорожуючи далі за межі Колорадо, Штайнгільбер спрямував свій об’єктив на Боді, штат Каліфорнія, місто-примара, відоме своїми надзвичайно збереженими будівлями. На відміну від багатьох занедбаних міст, інтер’єри Боді залишилися недоторканими, відкриваючи вікно у життя його колишніх мешканців.

Штайнгільбер провів кілька ночей, досліджуючи зруйновані структури Боді, захоплюючись деталями, що пережили плин часу. Гральні карти, стіл для рулетки й навіть пляшка віскі, що залишилася недоторканою на піаніно, натякали на бурхливе минуле міста.

Зустрічі з привидами та потойбічне

Фотографічна подорож Штайнгільбера не обійшлася без низки моторошних зустрічей. Фотографуючи спальню у добре збереженому будинку в Нью-Мексико, він був застережений щодо його репутації пристанища привида. Легенди розповідали про привида, який торкався відвідувачів, залишаючи на їхній шкірі пекучий холод.

Не злякавшись, Штайнгільбер розставив свою апаратуру та терпеливо чекав. Однак привид лишався невловимим, і на його фотографіях не вдалося зафіксувати жодних слідів його присутності. Можливо, розмірковував він, його фототехніка відлякала привида.

Виклики та радощі фотографування міст-примар

Фотографування міст-примар ставить перед собою унікальні виклики. Занедбані будівлі часто є крихкими та нестійкими, що вимагає обережної навігації. Несприятливі погодні умови також можуть перешкодити прогресу, як це сталося зі Штайнгільбером під час його візиту до шахти з видобутку кристалів.

Попри перешкоди, Штайнгільбер з ентузіазмом приймав виклики. Він насолоджувався можливістю закарбувати сутність цих забутих місць, зберігаючи їхні історії для майбутніх поколінь.

Поради щодо фотографування міст-примар

Для початківців фотографів міст-примар Штайнгільбер дає декілька цінних порад:

• Будьте терплячими: фотографування міст-примар потребує терпіння та наполегливості. Дочекайтеся правильного освітлення та погодних умов і не бійтеся повторно відвідувати локації.
• Поважайте навколишнє середовище: занедбані будівлі є крихкими рештками минулого. Ставтеся до них з повагою та не завдавайте шкоди.
• Вивчайте історію: досліджуйте міста-примари, які плануєте відвідати. Розуміння їхньої історії допоможе вам оцінити їхній унікальний характер і розповісти їхні історії через ваші фотографії.
• Експериментуйте зі світлом: не бійтеся експериментувати з різними техніками освітлення. Мальовка світлом може додати трішки магії вашим зображенням міст-примар.
• Будьте готові до несподіваного: фотографування міст-примар сповнене сюрпризів. Будьте готові до несподіваного та приймайте виклики й можливості, що трапляються на вашому шляху.